Матеріали засідання №3 методичного об'єднання ЗДВР та педагогів-організаторів
Секція «ЗДВР та педагогів-організаторів» «Аукціон психолого-педагогічних ідей «Система спільних творчих справ батьків і дітей»
(матеріали використано з платформи «Всеосвіта»)
04.січня 2022 року (дистанційно)
Педагог-організатор
Острожецького ліцею
імені І. Єремеєва
Герасимчук В.М.
Сім'я і школа – потенційні партнери у вихованні дітей. Шкільна, і сімейна сфери не існують ізольовано в житті дитини, яка, приходячи до школи, репрезентує світ своєї родини, умови життя, спектр соціальних взаємин, звички, манери поведінки, зрештою, рівень інтелекту.
Школа завжди прагнула до взаємодії з сім'єю. Це знаходило своє відображення в корекції сімейного виховання, у педагогічній просвіті батьків, у безкінечному «листуванні» з батьками з приводу навчання і поведінки їхніх дітей, у викликах батьків до школи тощо. Контакт з батьками як взаємодія може бути встановлений лише за умови, що обидва суб'єкти усвідомлюють: тільки спільними зусиллями можна створити умови для розвитку та виховання дитини, допомогти їй у набутті необхідного соціального досвіду.
Звідси випливає, що логіка шкільного та логіка сімейного виховання не тотожні, але вони виконують одне завдання: виховання свідомої особистості, яка відповідає за свої вчинки та дії.
Серед пріоритетних напрямків реформування освіти відзначено, що в основу сучасного виховного процесу повинні бути покладені такі чинники:
- принцип єдності сім’ї і школи,
- наступності і спадкоємності поколінь,
- організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу та забезпечення педагогізації батьків.
Без сумніву, школа може успішно виконувати свої функції щодо виховання підростаючого покоління тільки у тісному взаємозв’язку із сім’єю. Лише спільними цілеспрямованими зусиллями педагогів і батьків вдасться плідно впливати на розвиток особистості дитини, розв’язувати актуальні виховні завдання.
«У процесі виховання людської особистості, - говорив В.О.Сухомлинський, - діє багато сил : по-перше, сім’я; по-друге, особа педагога з усіма його духовними багатствами і цінностями, з його знаннями, уміннями, життєвим досвідом; по-третє, колектив, який має могутню силу впливу на кожну особу; по-четверте, сама особа виховання, тобто її самовиховання…» Яка ж цих сил має визначальний вплив на виховання особистості дитини? Однозначно відповісти на це запитання, напевно, не можливо.
Соціальні психологи стверджують: якщо сім’я зацікавлена у вихованні особистості учня, то сили школи потроюються. Якщо ж союз сім’ї і школи слабкий або не склався взагалі, сили школи зменшуються вдвічі.
У Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді в Україні відзначається, що «сім’я є основним соціальним інститутом, відповідальним за виховання зростаючої особистості».
Виховання в сім’ї є першоосновою розвитку дитини як особистості. Вплив сім’ї на дитину унікальний, а багато в чому незамінний.
Виховання дітей в сім’ї має, безперечно, суб’єктивний характер і залежить від рівня моральності і загальної культури батьків, їх життєвих планів, ідеалів, вчинків, родинних традицій тощо. Значну роль у цьому відіграє виховний потенціал сім’ї, який визначається внутрішньо притаманними конкретній сім’ї можливостями. Його важливо враховувати при виробленні стратегії співпраці школи з батьками учнів.
Як показує життя, сучасна сім’я дуже часто не в змозі справитись самостійно з покладеними на неї виховними завданнями. На допомогу їй повинні прийти інші соціальні інститути, насамперед школа.
Тому значну роль у вихованні школярів мають спільні дії навчального закладу й сім’ї, ефективність яких залежить від особливостей організації роботи з батьками в сучасній школі.
Все це потребує від стратегії співробітництва і взаємодії з батьками не формального, а реального розуміння їх ролі як суб’єктів освітнього процесу, які можуть активно впливати на освітні цілі, на зміст освіти, освітньо-виховне середовище школи.
Можна визначити такі умови успішної співпраці школи і сім’ї:
- інформованість батьків про шкільне життя, про освітній процес, про всі можливості, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини;
- залучення батьків до життя школи;
- узгодженість у підході до дитини;
- кваліфікована допомога та підтримка у складних життєвих та педагогічних ситуаціях;
- справедливе розв’язання конфліктів.
Оскільки переважна більшість батьків не має належної психолого-педагогічно підготовки й позбавлена громадської відповідальності за гідне виховання своїх дітей, саме класний керівник повинен виступати, з одного боку, зв’язуючою ланкою між школою та сім’єю, а з другого, - організатором піднесення педагогічної культури кожного батька й матері.
Робота класного керівника з колективом батьків має великі педагогічні можливості, а саме:
- широке педагогічне інформування,
- обмін досвідом,
- створення у необхідних випадках громадської думки,
- залучення батьків до участі в житті класу.
Така робота ведеться у двох напрямах:
- підвищення педагогічної культури батьків і у зв’язку з цим досконаліше виконання ними виховання своїх дітей;
- об’єднання батьків у згуртований колектив, діяльність якого спрямована на підвищення рівня навчально-виховної роботи з усіма учнями класу.
Головне завдання цієї роботи - активізувати виховну роботу сім’ї, надати їй цілеспрямованого і суспільно значущого характеру.
Батьки та вчителі повинні виступати партнерами, активними співучасниками великого творчого процесу виховання учнів, які взаємодоповнюють один одного, співпрацюють в ім’я становлення, розвитку і формування особистості дитини.
Організація родинно – шкільного виховання вимагає зміни традиційних установок вчителя і батьків. Батьки і педагоги повинні організувати свою спільну діяльність так, як вважають найдоцільніше, керуючись інтересами сім’ї і дітей.
Тому одним із найактуальніших напрямів роботи класного керівника сучасної школи є налагодження дієвого взаємозв’язку і ефективної співпраці з батьківською громадськістю, в ході яких можлива реалізація таких важливих завдань:
- вивчення виховного потенціалу сімей;
- підвищення рівня педагогічної культури батьків;
- безпосереднє залученню батьків до навчально-виховного процесу;
- вироблення єдиного виховного впливу на дитину з боку батьків і школи.
Практика свідчить, що одним із шляхів підвищення ефективності родинного виховання є використання активних (нетрадиційних) форм і засобів роботи з батьками. Серед них – функціонування консультпунктів з проблем виховання, конференції батьків з обміну досвідом щодо організації виховного процесу в сім’ї, засідання дискусійних клубів, семінари-практикуми, родинні свята тощо.
До інноваційних форм роботи з батьками відносимо ще такі:
- родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей);
- дерево родоводу (зустрічі поколінь, роздуми над проблемами родинного виховання);
- день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків, дітей);
- родинна скарбничка (добірка матеріалів з досвіду родинного виховання);
- аукціон ідей родинної педагогіки;
- педагогічний десант ( відвідування батьків за місцем роботи, організація виставок, спеціальних стіннівок);
- дні відкритих дверей (запрошуються всі батьки, вони відвідують класи, де навчаються їхні діти, знайомляться з роботою педагогів, ведуть спостереження за працею дітей на уроках).
Але обираючи ту чи іншу форму роботи з батьками, класним керівникам варто пам’ятати, що результативність цієї роботи залежить не від назви форми, не від того, буде вона називатися звичним словом «бесіда» чи незвичним і красивим «родинний міст», а від вкладеного змісту, актуальності піднятої проблеми і практичного спрямування.
Практичною реалізацією даного напрямку виховної взаємодії сім’ї і школи має виступати система спільних творчих справ батьків і дітей, організована і керована вчителем і батьківським комітетом класу. Її мета – встановити реальні можливості виховного потенціалу кожної сім’ї у вихованні учнів класу, шляхом спільної діяльності створити умови для співпраці сім’ї вчителя у вихованні учнів, коригувати помилкові погляди батьків на питання сімейного виховання, піднести авторитет батьків в очах власних дітей і цим самим сприяти їх правильному вихованню.
Система спільних творчих вправ може включати такі форми роботи:
- виготовлення учнями разом із батьками наочних посібників, оформлення виставок, випуск стіннівок, виконання творчих робіт;
- спільна підготовка та участь у проведенні різноманітних виховних заходів, що організовуються в класі (екскурсії, свята,проєкти, майстер класи, спортивні змагання…);
- організація таких форм роботи, які неможливі без залучення батьків до їх проведення ( родинні свята, «Свято нашого роду», сімейні змагання…);
- ведення батьками гуртків у класах, де вчаться їхні діти.
Кількість спільних творчих справ батьків і дітей повинен регулювати вчитель. Вважаю, що найоптимальнішим варіантом є проведення однієї такої справи щосеместру. Більшість часу відводиться на активну підготовку до її проведення, яка й становить зміст спільної виховної роботи учнів, батьків, вчителів.
Отже, для того, щоб якомога більше батьків стали справжніми партнерами школи у справі виховання дітей, необхідно:
- підвищувати авторитет родини;
- сприймати помилки у вихованні як створення нових можливостей для розвитку;
- враховувати інтереси батьків;
- опиратися на життєвий досвід батьків;
- не загострювати увагу на недоліках сімейного виховання;
- вірити, що будь-яка сім’я має сильні, позитивні сторони.
Щоб укріпити співробітництво школи і сім’ї, необхідно урізноманітнювати форми взаємодії з родиною: організовувати батьківські зустрічі, анкетування, практикуми, розробки пам’яток, семінари батьків з обміну досвідом виховання. У спілкуванні вчителів з батьками головне – спільне рішення виховних задач, пошуки найкращих засобів впливу на дитину. Тому дуже важлива і потрібна атмосфера взаємної довіри, загальної турботи про спільну справу.
