Матеріали засідання №2 методичного об'єднання вчителів 3,4 класів
Створення освітнього середовища, що сприяє самореалізації кожного учня.
Ткачук О.В., вчитель початкових класів
Малинської філії I-II ступенів
Острожецького ліцею імені І.Єремеєва
Провідні тенденції освіти у світі пов'язані з ідеєю створення умов для розвитку особистості. Потреба в самореалізації - одна з провідних потреб особистості, що є внутрішнім стимулом людської діяльності. Першорядне значення має соціально-прогресивний тип самореалізації особистості, що виражається в прагненні самореалізації себе як частини соціуму. Створення освітнього середовища для розвитку особистості, здатної до такого типу самореалізації - основне завдання сучасної школи.
Освітнє середовище – це сукупність об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти. Поняття освітнього середовища можна розглядати з позицій суб’єкта та об’єкта навчальної діяльності, а саме:
Освітнє середовище (з позиції суб’єкта) - це система впливів і умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному і просторово-предметному оточенні
Освітнє середовище ( з позицій об'єкта) – це сукупність об’єктивних зовнішніх умов, факторів, соціальних об’єктів, необхідних для успішного функціонування освіти .
Освітнє середовище складається з таких структурних компонентів: фізичне оточення, людський фактор, програма навчання. Розвиток особистості школяра ґрунтується на багатоканальній взаємодії всіх цих компонентів як суб’єктів освітнього середовища. Навіть поверхневий погляд на освітнє середовище переконує, що воно є неоднорідним й складним явищем соціального життя, яке має різні ознаки – суттєві й другорядні.
Розроблення теоретичних засад створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра зумовлює необхідність застосування методу класифікації освітніх середовищ для встановлення їхньої типології. За основу типологізації освітніх середовищ взято зміст категорії «освіта» як цілеспрямований педагогічний вплив на формування особистості через процеси виховання і навчання.
Розвиток особистості школяра в освітньому середовищі відповідно до нормативних документів здійснюється через організацію навчально-виховного процесу загальноосвітнього навчального закладу. Освітнє середовище як спосіб організації навчання, виховання і розвитку підростаючого покоління в сучасному його розумінні стосується суб’єктів здобуття загальної середньої освіти широкого вікового діапазону. Доведено, що розвиток особистості школяра в освітньому середовищі регулюється через цілі і зміст навчання, які у своєму взаємозв’язку є складною ієрархічно побудованою системою.
Системоутворювальним фактором її виступають передусім вікові особливості дітей. Згідно із Законом України „ Про загальну середню освіту ” виокремлюють цілі навчання учнів початкової, основної і старшої школи. Відповідно, за критерієм віку школярів визначаємо такі типи освітніх середовищ: освітнє середовище початкової школи, освітнє середовище основної школи і освітнє середовище старшої школи. За методами та формами, що відповідають методичним цілям, освітні середовища також поділяються на :
догматичне освітнє середовище – сприяє розвитку пасивності і залежності дитини;
кар'єрне освітнє середовище – сприяє розвитку активності і залежності дитини;
безтурботне освітнє середовище – сприяє вільному розвитку й зумовлює пасивну життєву позицію дитини;
творче освітнє середовище – сприяє вільному розвитку активної дитини.
Об’єднуючи суб’єктивний та об’єктивний погляд на «освітнє середовище», можна стверджувати: Освітнє середовище – це сукупність природних, фізичних та соціальних об’єктів й суб’єктів, які впливають на формування учня, на його творчий, професійний та особистісний розвиток, сприяють становленню міжсуб’єктних взаємодій та особистісно орієнтованих педагогічних комунікацій в освітньому процесі, забезпечують умови комфортної життєдіяльності учня в навчальному закладі та поза його межами.
Це середовище складає поле впливів на дитину: педагогічних, виховних, освітніх, професійних, соціокультурних.
Обґрунтовано доведено, що провідна роль у створенні освітнього середовища належить педагогові, від його готовності до такої діяльності прямо залежить ефективність освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра. Встановлено, що освітнє середовище разом зі зміною соціального оточення теж динамічно трансформується, тому педагоги спроможні його змінювати адекватно новим вимогам лише за умови власного професійного зростання.
Педагогічно доцільною умовою створення освітнього середовища, що сприяє самореалізації кожного учня, визнано встановлення закладами освіти соціально-педагогічного партнерства з усіма зацікавленими у вихованні підростаючого покоління фізичними та юридичними особами. Соціально-педагогічне партнерство розглядається як окрема форма соціальної взаємодії закладу освіти з фізичними або юридичними особами та розгортається на засадах визначальної ролі навчального закладу в реалізації його особистісно-розвивальних функцій. Таке партнерство включає в себе сім’ю, педагогів, адміністрацію навчального закладу. На рівні сім’ї це:
створення стимулюючої духовної та морально-психологічної атмосфери;
інтеграція зусиль зі школою;
оволодіння необхідним обсягом психолого-педагогічних знань, умінь і навичок щодо вивчення та
На рівні діяльності педагога:
стимулювання інтелектуального і творчого пошуку, вміння бачити проблеми та шляхи їх розв’язання;
пріоритет відносин співробітництва, співтворчості;
модернізація форм, методів навчання та виховання;
На рівні діяльності адміністрації навчальних закладів:
підбір педагогічних кадрів відповідного рівня, здатних сприяти творчій праці учнів, вивчення їх педагогічної майстерності;
забезпечення умов для самостійної діяльності педагогів, підвищення їх загальнокультурного та професійного рівня.
Для сприяння самореалізації кожного учня треба розуміти, що кожен учень – це унікальна й неповторна індивідуальність. Тому пріоритет вільного розвитку особи є базовим принципом побудови освітнього середовища школи, головна мета якої – зрозуміти кожну особистість та виявити до неї повагу.
Тому завдання педагогів полягає у створенні атмосфери турботи і підтримки учнів, яка сприяла б розвитку їхніх можливостей, задовольняла їхні інтелектуальні, емоційні й соціальні потреби.
Для того, щоб освітнє середовище сприяло самореалізації кожного учня, робота повинна бути спрямована на те, щоб кожен учень міг :
розвинути здібності критичного мислення й незалежного висловлювання;
поповнити знання у сферах, які цікаві учневі й розкривають перед ним нові горизонти пізнання;
розвивати спроможність приймати самостійні рішення;
оволодівати необхідними навичками з базових та профільних предметів;
навчити радіти навчанню й поважати освіту;
розвинути свій емоційний інтелект;
отримати необхідну індивідуальну педагогічну підтримку;
розвинути самосвідомість кожного учня як самостійної особистості і як члена колективу;
зберегти і зміцнити моральне, фізичне і психічне здоров’я вихованців
сприяти взаємоузгодженню зовнішніх потреб та внутрішніх мотивів до саморозвитку та самореалізації всіх учасників навчально-виховного процесу.
Робота з учнями будується на використанні у викладанні нових підходів, які переносять акцент не на накопичення знань, а на формування технологій розумової праці учнів. Співпраця учителя і учнів, партнерство на уроці, спільний процес пізнання і відкриттів, постійне створення ситуації успіху – ось складові самореалізації учня в освітньому середовищі. Треба прагнути, щоб дитина чи підліток не тільки володіли сумою знань зі шкільних предметів, але й усім досвідом демократичних відносин у суспільстві, навичками управління собою, своїм життям у колективі, вміти брати відповідальність за свою діяльність. Для цього вектор діяльності повертати на виховання готовність кожного учня до вирішення власних задач визначення свого місця в житті, успішного розвитку і реалізації своїх нахилів і інтересів.
Використані джерела
Гонтаровська Н.В., Теоретичні та методичні засади створення освітнього середовища як фактору розвитку особистості школяра. Київ, 2012р.
Черкова С.І. Організація педагогічної підтримки самовизначення учнів.
Газман О.С. Педагогічна підтримка дитини у навчанні.
