Матеріали засідання №1 методичного об'єднання вчителів 3,4 класів
Повідомлення. Особливості організації освітнього процесу в інклюзивному середовищі.
Левицька С.В.,
вчитель початкових класів
Уїздецької ЗОШ I-IIIст.
Одним із пріоритетних завдань Нової української школи є формування інклюзивного освітнього середовища. Сьогодні перед нами стоїть надзвичайно важливе і відповідальне завдання - виховати нове покоління українців, для якого інклюзія стане частиною світогляду, інклюзія як новий погляд на місце «особливої» дитини в суспільстві. Знедолена природою дитина не повинна знати, що вона малоздібна, що в неї слабкий розум, слабкі сили. Виховання такої дитини повинно бути у 100 разів ніжнішим, чуйнішим, дбайливішим.
Організація інклюзивного навчання в умовах загальноосвітнього навчального закладу визначає ряд проблем:
– недостатню готовність і фінансування навчальних закладів навчання дітей з особливими освітніми потребами;
– неготовність педагогічних працівників, класних керівників, учителів до викладання дітям, які мають особливі освітні проблеми;
– неадекватне сприйняття дітей з вадами їхніми однолітками;
– спілкування з батьками, адже кожен вимагає максимальної уваги саме до своєї дитини.
Разом з тим, існують значні переваги упровадження інклюзивної освіти:
– розуміння суспільством проблем інвалідів, особливо проблем дітей з обмеженими освітніми можливостями;
– розвивається упевненість дітей самих у собі;
– спілкування з ровесниками;
– виховання співчуття і розуміння проблем дітьми вікової норми.
– отримання повноцінної освіти.
Освіта дітей з обмеженими освітніми потребами організовується спільно з іншими учнями у загальноосвітній школі (інклюзивна школа) -заклад, який відкритий для навчання всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних чи інших особливостей. Тому потребує реструктуризації культурно-освітнього середовища, охоплюючи приміщення школи, педагогічний колектив, учнів та їх батьків.
Отже, під спеціальними умовами для отримання освіти дітьми з обмеженими освітніми потребами, так і для нормативних дітей, з якими вони навчаються в одному класі, розуміються сукупність таких заходів, котрі сприятимуть ефективному навчанню, вихованню та розвитку учнів з обмеженими можливостями здоров'я, та не перешкоджають навчання інших здорових дітей.
Спеціальні умови, які відповідають потребам і можливостям усіх дітей можна умовно розділити на педагогічні, психологічні та соціальні.
Педагогічні умови включають в себе використання спеціальних освітніх модифікованих програм, підручників, навчальних посібників і дидактичних матеріалів, спеціальних технічних засобів навчання колективного та індивідуального користування, надання послуг асистента (помічника) і адаптованих методів навчання і виховання, які надають необхідну допомогу. Зарахування дітей з особливими освітніми потребами до класів з інклюзивним навчанням відбувається в установленому порядку відповідно до ПМПК та на підставі заяви батьків.
За первинну оцінку дитини відповідальність несе Психолого-педагогічна команда з інклюзивного навчання - група фахівців‚ що складається з адміністрації школи‚ учителів -предметників‚асистента вчителя‚ логопеда‚ практичного психолога‚які виконують різноманітні функції з організації освітнього процесу‚ психолого-педагогічного супроводу‚ надання допоміжних послуг‚що буде відображено в індивідуальній програмі розвитку дитини. Робота групи індивідуальної програми розвитку дозволяє всім особам‚ що працюють з дитиною‚ визначати сильні сторони‚ інтереси і потреби дитини‚ висловлювати думку про зібрану інформацію і висновки в результаті спостережень за поведінкою учня.
Не підлягає сумніву, що інклюзивне освітнє середовище формується вчителем, до того ж не одним вчителем, а цілою командою педагогів і фахівців – колективом, який працює в міждисциплінарній співпраці. Кожен учитель, що займається з дитиною з особливими освітніми потребами в інклюзивному класі, є відповідальним за виконання компонентів індивідуальної програми розвитку. Він використовує різні форми організації роботи (групову, парами), які покликані забезпечити активну участь учня у якомога більшій кількості педагогічних заходів, створюючи таким чином належну атмосферу взаємин у класі. Також він має можливість надати пряму допомогу учневі із засвоєння знань.
Соціально-педагогічний супровід дитини з особливими освітніми потребами здійснюється асистентом вчителя, наявність якого є необхідною умовою інклюзивного навчання. Разом із вчителем він виконує навчальні, виховні, соціально-адаптаційні заходи, запроваджуючи ефективні форми їх проведення, допомагає дитині у виконанні навчальних завдань, залучає учня до різних видів навчальної діяльності. Асистент вчителя присутній на уроках, допомагає в організації навчально-виховного процесу в класі, ретельно спостерігає за дитиною, супроводжує на перервах, сприяє формуванню саморегуляції і самоконтролю, спілкується з батьками та надає їм необхідну консультативну допомогу і рекомендації.
Психологічний супровід інклюзивного навчання та первинна оцінка учня здійснюється практичним психологом школи, який збирає і повідомляє групі інформацію про сильні сторони, потреби, інтереси та специфічні характеристики учня (розвиток пізнавальних процесів, емоційність, темперамент, стиль навчання та ін.), надає рекомендації членам групи щодо особливостей адаптації до навколишнього середовища, які відповідають особливим освітнім потребам учня та розробляє план дій психологічної допомоги учню. Психолог здійснює безперервний моніторинг розвитку дитини, спостерігає за змінами в поведінці, в розвитку та надає психологічну допомогу дитині, її сім′ї і педагогам, що працюють з дитиною. За висновками обласної ПМПК (психолого-медико-педагогічної консультації) з учнями, що навчаються на інклюзивному навчанні, проводяться заняття з корекції пізнавальних процесів та емоційно-вольової сфери. Це вправи на розвиток мислення, пам′яті, уваги – "Намистинка","Повітряна кулька", релаксаційні вправи – "Надоїдлива муха" (для зняття напруги лицевої мускулатури), тренінгові заняття, вправи-ігри (направлені на розвиток дружності в колективі), "Найкращий комплімент" (метелики – розвиток вміння бачити позитивні якості кожного) та інші. Завдяки тренінговим заняттям з учнями класу з′являються позитивні результати у спілкуванні з однолітками, виробляється впевненість у собі, заняття допомагають кожному учневі відчути, що однокласники – не сторонні йому люди, а діти, що навчаються на інклюзивному навчанні, лише у повноцінному спілкуванні з ровесниками починають відчувають себе такими, як усі.
Логопедом проводиться індивідуальна робота з корекції звуковимови та лексико-граматичної сторони мовлення, що спрямовується на розумовий розвиток та розвиток мовлення (фонетико-фонематичної системи, словника, удосконалення граматичних навичок, зв’язного мовлення). Проводиться артикуляційна гімнастика, спрямована на вироблення повноцінних рухів і положень органів артикуляційного апарату, необхідних для правильної вимови звуків. Дихальні вправи допомагають формувати направлений повітряний струмінь, необхідний для вимови більшості звуків. Кожну вправу на початкових етапах показує дитині логопед, а дитина, наслідуючи його, слідкує за власними рухами у дзеркалі. Проводяться вправи на розвиток фонематичного слуху, які сприяють розвитку у дитини уміння вловлювати різницю між правильними і дефектними звуками. Робота з роздатковим матеріалом – ігри з картками, складання логопедичних пазлів допомагає дитині збагатити словниковий запас, вчитися розрізняти слова з різними звуками та засвоювати правильну вимову слів у реченнях.
Психологічні умови передбачають створення:
– толерантного освітнього середовища.
– емоційно наповненого освітнього середовища. Спрямованого на стимулювання і мотивацію усіх учасників навчального процесу до ефективної комунікації з учителем, а відтак і успішного навчання;
– використання стимулів, котрі підвищують пізнавальну активність молодших школярів в інклюзивному класі;
– виявлення особливостей характеру у дітей з особливими освітніми потребами, причин утруднення у здійсненні пізнавальної діяльності, спілкування і взаємодії в колективні молодших школярів
Соціальні умови, які забезпечення доступу у будівлі організацій, що здійснюють освітню діяльність, безперешкодне переміщення у самій школі та інші умови, без яких неможливе або утруднене освоєння освітніх програм.
Отже, важливою умовою інклюзивної освіти є безбар'єрне соціально-культурне середовище, а саме архітеркурна доступність навчального закладу.
Вхід до школи:
– продублювати сходи пандусом (пандус має бути пологим, 10-12 градусів);
– прибрати пороги;
– ширина дверей має бути 90-95 см;
– уздовж коридорів бажано зробити бильця;
– добре і бажано, щоб був передбачений ліфт.
Шкільна роздягальня:
– виділити зону, відокремлену від проходів;
– обладнати бильцями, лавочками, гачками (можна відвести окрему кімнату).
Кімната гігієни:
– варто передбачити окрему кабіну;
– ширина від 1,65 м;
– глибина 1,8 м;
– ширина дверей від 90 см;
– кабіна має бути оснащена бильцями, підвісними трапеціями;
– раковина, дзеркало, сушка для рук, туалетний папір на висоті 0,8 м.
Шкільна їдальня:
– бажано відвести окрему зону;
– ширину приходів рекомендується збільшити до 1,1 м;
– бажано, щоб столи знаходилися недалеко від буфетної стійки;
– водночас не варто розміщати дітей з особливими освітніми потребами окремо від решти однокласників;
– бажано, щоб дітям з особливими освітніми потребами допомагали чергові старшокласники.
Шкільна бібліотека:
– варто обладнати вільний доступ до самої бібліотеки і читального залу;
– стійку для видачі книг рекомендується обладнати на висоті від 0,7 м;
– картотеку, книги варто розмістити у межах зони досяжності (не вище 1,2 м, при ширині проходу не менше 1,1 м);
Класні кімнати:
– важливо врахувати, що дитині необхідний додатковий простір;
– окрема парта чи стіл;
– мінімальний розмір зони біля парти – 150 на 150 см;
– варто передбачити додатковий простір (для зберігання інвалідного візка, тростинки, милиць);
– ширина проходу між партами не менше 90 см;
– ширина вхідних дверей не менше 90 см, без порогу;
– дошку слід повісити нижче, прохід має бути вільним.
Коли до школи приходить дитина зі зниженим зором, варто пам'ятати, що вона відчуватиме труднощі в орієнтації у просторі. Тому, для комфортного перебування у школі їй необхідна відповідна допомога.
На початку навчального року з дитиною потрібно обійти приміщенням школи (влаштувати екскурсію) для того, щоб вона запам'ятала місцезнаходження кабінетів і приміщень, якими вона користуватиметься (класів, роздягалень, їдальні тощо). Якщо місцезнаходження цих приміщень зміниться, потрібно ще кілька разів пройти за новим маршрутом.
Крайні сходинки при вході до школи необхідно пофарбувати у контрастні кольори, щоб дитина зі зниженим зором мала змогу орієнтуватися на них. Обов'язково потрібні бильця по обидва боки сходів на висоті 70 і 90 см (для дітей молодших класів – 50 см). Найзручнішими є бильця круглого перерізу з діаметром не менше 3-5 см. Довжина билець має бути більшою за довжину сходів на ЗО см з кожної сторони. Двері також краще зробити контрастного кольору. Якщо двері скляні, то на них яскравою фарбою потрібно позначити частини, які відчиняються.
Уздовж коридорів (по всьому периметру) можна зробити бильця, щоб дитина з порушеннями зору могла орієнтуватися у приміщенні школи, тримаючись за них. Ще один спосіб полегшити орієнтацію у приміщенні школи – використати різноманітне рельєфне покриття підлоги – зі зміною напрямку змінюється і рельєф підлоги. Це може бути кахель для підлоги чи килимові доріжки різної текстури.
Сходи всередині школи, як і при вході, потрібно пофарбувати у яскраві контрастні кольори і обладнати бильцями.
Окрім цього можна організувати чергування старшокласників, які по черзі супроводжуватимуть дитину сходами. Бажано, щоб таблички на кабінетах були написані крупним шрифтом контрастних кольорів (або шрифтом Бранля).
У роздягальнях для школярів з порушеним зором потрібно виокремити зону поодаль від проходів і обладнати її бильцями, лавками, поличками і гачками для сумок, одягу тощо. Бажано, щоб цією зоною користувалися лише ці діти. Необхідно кілька разів провести дитину до цього місця, щоб вона його запам'ятала.
Для створення доступного і комфортного середовища у класі рекомендується обладнати індивідуальні учнівські місця та виділити їх рельєфною фактурою поверхні підлоги або килимовим покриттям.
Необхідно звернути увагу на освітлення робочого місця дитина. Написане на дошці слід завжди озвучувати для того, щоб учень міг отримати повну інформацію. Парта дитини зі зниженим зором має розташовуватися в місці, яке визначить офтальмолог (це не завжди перший ряд). Коли використовується лекційна форма занять, такому учневі доцільно дозволити користуватися диктофоном – це його спосіб конспектувати.
Бажано, щоб посібники, які використовуються на різних уроках, були не лише наочними, а й рельєфними чи зі збільшеним шрифтом.
Головна проблема для таких дітей – отримання інформації в тому ж обсязі, що й решта учнів. Найкраще, аби дітям цієї категорії у звичайній школі допомагали навчатися сурдопедагоги чи сурдоперекадачі. Але, ймовірніше, до звичайної школи прийде дитина, яка вже володіє навичками спілкування: може говорити, трохи чути і читати по губах. Перед тим, як почати її навчати, з'ясуйте, якими навичками вона володіє, як краще організувати навчальний процес і її спілкування з однолітками.
Спілкуючись із дітьми з порушеннями слуху, потрібно говорити дуже чітко (однак, не потрібно кричати), не забувати дублювати сказане (письмово чи перефразовуючи інформацію), особливо якщо справа стосується термінів, правил, інструкцій тощо. Навчальні фільми, по можливості, мають супроводжуватися субтитрами.
Для того, щоб діти з порушеннями слуху краще орієнтувалися, у класі варто встановити сигнальні лампочки, що сповіщатимуть про початок і кінець уроку. Дитину із порушенням слуху краще посадити за першу парту. Місця для тих, чий слух знижений значною мірою, можуть бути обладнані електроакустичними приладами та індивідуальними навушниками.
Для безпеки і можливості рухатися без перешкод шкільною територією для дітей з особливими потребами, передусім, варто передбачити рівне, асфальтоване покриття пішохідних доріжок. Невеликі перепади рівнів слід вирівняні.
Ребра решіток на пішохідних доріжках мають розміщуватися перпендикулярно напрямку руху і на відстані один від одного не більше 1,3 см. У кількох місцях з бордюрного каменю тротуару має бути спеціальний з'їзд з нахилом (як у пандуса, не більш 1:10, ширина – не менш 90 см).
Дітей із повною або частковою втратою зору необхідно провести територією, щоб вони запам'ятали маршрут і перешкоди.
Про перешкоду, перехід тощо можуть попереджати різноманітні фактури поверхневого шару покриття доріжок і тротуарів, рельєфні смуги, яскраві контрастні кольори. Оптимальними для маркування вважаються яскраво-жовтий, яскраво-помаранчевий та яскраво-червоний кольори.
Найважливіше – створити загальну атмосферу. Якщо до такої дитини ставитися як до звичайного школяра (з певними особливими потребами), то таке ставлення передається й іншим вчителям та однокласникам дитини. Діти надаватимуть посильну допомогу і учень з особливими потребами почуватиметься вільно, а ставлення однокласників до спеціальних архітектурних умов та обладнання буде більш бережним і вони довше залишатимуться в хорошому стані.
Необхідно залучати дитину з особливими потребами до всіх видів діяльності (урочної, позаурочної та позакласної). При цьому необхідно сформувати в однокласників ставлення до неї як до рівної і, водночас, як до людини, якій буває потрібна допомога та підтримка. Цей настрій у класі залежить від учителів та адміністрації школи. Важливим при цьому буде дотримання загальних правил спілкування з дітьми з обмеженими можливостями життєдіяльності.
Поради вчителям загальноосвітніх шкіл для успішної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби:
– коли ви розмовляєте з людиною або дитиною з особливими освітніми потребами (ООП), звертайтеся безпосередньо до неї, а не до особи, яка її супроводжує, батьків або сурдоперекладача;
– при знайомстві цілком природно потиснути руку людині з інвалідністю – навіть ті, кому важко рухати рукою, або ті, хто користується протезом, можуть потиснути руку – праву або ліву, що допустимо;
– коли ви зустрічаєтеся з людиною, яка погано або зовсім не бачить, обов'язково називайте себе та всіх, хто з вами. Якщо у вас загальна бесіда в групі, не забувайте пояснити, до кого в даний момент ви звертаєтесь, і назвати себе;
– пропонуючи допомогу, почекайте, поки її приймуть, а потім питайте, що і як робити. Якщо не зрозуміли, не соромтеся – перепитайте;
– звертайтеся до дітей з особливими освітніми потребами по імені, а до підлітків – як до дорослих;
– спиратися або виснути на чиїйсь інвалідній колясці – те ж саме, що спиратися або виснути на її власникові. Інвалідна коляска – це частина недоторканного простору людини, яка її використовує, зокрема й дитини. Це потрібно обов'язково пояснити іншим дітям;
– розмовляючи з людиною, яка зазнає труднощів у спілкуванні, слухайте її уважно. Будьте терплячі, чекайте, поки вона сама закінчить фразу. Не виправляйте і не договорюйте за неї. Не соромтеся перепитувати, якщо ви не зрозуміли співрозмовника;
– коли ви говорите з людиною, яка користується інвалідною коляскою або милицями, намагайтеся розташуватися так, щоб ваші очі були на одному рівні. Вам буде легше розмовляти, а вашому співрозмовнику не доведеться закидати голову;
– щоб привернути увагу людини, яка погано чує, махніть їй рукою або доторкніться до плеча. Дивіться їй прямо в очі й говоріть чітко, але майте на увазі, що не всі люди, які погано чують, можуть читати по губах. Розмовляючи з тими, хто може читати по губах, розташуйтеся так, щоб на вас падало світло, і вас було добре видно, намагайтеся, щоб вам нічого не заважало і ніщо не закривало вас.
Дуже важливо навчитися правильно висловлюватися про дітей з особливими освітніми потребами. До прикладу, замість фрази "Цей учень не може ходити" краще сказати так: "Цей учень користується ходунком і кріслом-візком".
Отже, організація і забезпечення означених умов у загальноосвітньому навчальному закладі, сприяють наданню допомоги дітям, що мають обмежені освітні потреби:
• розвитку особистості кожної дитини з урахуванням її індивідуальних фізичних і розумових можливостей;
• здійснення повноцінної соціальної адаптації у класі однолітків;
• проведення корекційно-педагогічної, психологічної роботи;
• надання моральної допомоги і підтримки батькам (законним представникам) дитини, їх консультування з питань виховання дитини у родині.
При цьому, запровадження інклюзивної освіти сприятиме реалізації прав дитини на рівний доступ до освіти, визначений нормативними документами про інклюзивну освіту в Україні.
Список використаних джерел.
1. Конвенція про права осіб з інвалідністю: [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_g71
2.Закон України «Про освіту»// Відомості Верховної Ради України ( ВВР ). – 2017. – № 30, ст. 1
3.Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про інклюзивно-ресурсний центр» № 545 від 12 липня 2017 р. ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 617 від 22.08.2018 ) // Урядовий кур’єр. – 2017. – № 137.
4.Інклюзивна освіта:навчальний посібник.-Київ:ТОВ″Агенство″Україна”‚2019.-300с.
5.З.М.Шевців Основи інклюзивної педагогіки.
Дякую за увагу!!!Бажаю всім здоров'я‚успіхів і творчого натхнення!
