A A A K K K
для людей із порушенням зору
Острожецька громада
Рівненська область, Дубенський район

Матеріали засідання №3 методичного об’єднання ЗДВР та педагогів-організаторів з теми «Методи формування в учнів культури поведінки та спілкування, способи розв’язання конфліктів»

Дата: 21.01.2021 15:35
Кількість переглядів: 7908

«Система роботи ЗДВР та педагогів-організаторів по формуванню в учнів культури поведінки та спілкування»

20 січня 2021 року (дистанційно)

  Вакуліч Н.В.,ЗДВР

                                                                                      Острожецького ліцею

 імені І. Єремеєва

Вступ

Сьогодні на порядок денний виноситься  питання «Формування в учнів культури поведінки та спілкування, навчання їх способів розв’язання конфліктів» з метою сприяння пошуку сучасних шляхів і засобів виховання школярів. Знову будемо міркувати, творити, пізнавати нове, сперечатися, шукати відповіді на хвилюючі кожного з нас питання. У процесі підготовки до сьогоднішньої зустрічі згадалася притча.

  Бог зліпив людину з глини, проте залишився в нього невикористаний шматок.

— Що ще зліпити тобі?— запитав Бог.

  •  Зліпи мені  щастя, — попросила людина.

Нічого не відповів Бог і тільки поклав людині в долоню шматочок глини, що залишився…

Я думаю, що «зліпити» систему роботи з питання «Формування в учнів культури поведінки та спілкування, навчання їх способів розв’язання конфліктів» для своєї школи під силу нам. Сьогодні ми  і зупинимося на питаннях формування поведінки культури та спілкування в учнів і послухаємо  про ваші напрацювання  з цих питань.

Епіграфом нашого засідання є слова:

Учителем не кожен може бути,

Не кожне серце вміє говорить…

Учитель лише той, хто вміє чути,

Окрилити, навчити і любить.

Надія Красоткіна

Що ж ви очікуєте від сьогоднішнього засідання? Прошу за допомогою незакінчених речень дати відповідь на поставлене питання.

Вправа «Незакінчене речення…»

Від себе я очікую…

Від керівника методобєднання очікую…

Від колег очікую…

    Відомий французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері назвав людське спілкування найбільшою розкішшю на світі. Спілкування – дуже делікатний і складний процес. Кожен навчається цього все життя, здобуває досвід через помилки та розчарування. Якщо ж вам доводилося переживати сварки, то ви, безумовно, пам’ятаєте, яких турбот, а нерідко і мук, завдає сварка. У  психології сварку називають конфліктом. У сучасній школі конфлікт – звична справа. Конфлікти виникають між учителями й учнями. Зазвичай для вчителя конфлікт – це прагнення ствердити свою позицію, а для учня – протест проти несправедливого покарання.  Однак конфлікти виникають і між учнями.

      Досвід переконує, що жодні виховні заклади, навіть найкращі, не можуть відігравати ту роль, яку відіграє сім’я у вихованні дітей. Саме родина допомагає подолати життєві випробування, надає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили. Сімя – це школа життя, яка триває близько 18 років. Дітей можна порівняти зі шматочками глини. Що старші вони стають, то менше піддаються «обробці», хоча «гончар» не перериває процесу формування, намагаючись використати всі до останнього резерви пластичності матеріалу, ще здатного набувати бажаної форми. Не минає і дня без того, щоб батьки не наклали відбиток на дитячі душі своїми висловлюваннями, оцінками, способами поведінки та повчанням

В останні часи  поведінка учнів у школі, в громадських місцях поза школою викликає занепокоєння. Правила поведінки у школі встановлюють норми поведінки в приміщенні і на території школи. Мета правил – створення у школі відповідної робочої обстановки, яка сприяє успішному навчанню кожного учня, вихованню поваги до особистості та її правам, розвитку культури поведінки  і навичок спілкування.

Крім того, учню не байдуже, яке місце він займає в класі, як до нього ставляться товариші, тому саме в класі у нього з'являється потреба у самовираженні, спілкуванні, наслідуванні.

      У розбудові виховної системи освітнього закладу особлива роль належить класному керівникові, який  є головною дійовою особою в здійсненні виховного процесу школи. Він виконує цілу низку професійно-педагогічних функцій щодо учнів, їх батьків, учителів-предметників, громади: виховну, розвивальну, організаторську, координуючу, інтегруючу. Досвід свідчить, що класні керівники, здійснюючи управлінську діяльність у межах класного колективу, створюють ефективні інноваційні виховні системи класу.

 У закладі розроблена оптимальна система вивчення рівня вихованості учнів та  поведінки культури, наявність конфліктів у шкільному середовищі. Добираються психодіагностичні методики, спрямовані на виявлення дітей, схильних до конфліктів, дітей з низьким рівнем вихованості та створюється банк даних таких дітей. Ми відстежуємо динаміку падіння чи розвитку дітей даної категорії.

У вічному пошуку відповіді на питання, чому вчити і як виховувати, ми знову і знову повертаємося до поняття «загальнолюдські цінності». Шановні колеги, давайте спробуємо разом розібратися в тому, що ж входить у поняття «загальнолюдські цінності» і як впливають на виховання дітей.

І Формування культури поведінки учнів

      Щоб виховання культури поведінки здійснювалось успішно, потрібно збудити у школярів прагнення до виконання норм і правил етикету, до постійного їх додержання у повсякденному житті.

       Культура поведінки – це ціла низка моральних умінь і навичок. Навичка, як автоматизована дія перетворюється в звичку. Чим частіше вихованець застосовує на практиці те чи інше правило, тим міцніша звичка, а отже, і природніша, красивіша поведінка. Недарма кажуть, що звичка – друга вдача.

      Так, навчаючи дітей поводитись за столом, учитель сам або разом з кількома учнями показує, як користуватись столовими приборами, як правильно сидіти, спілкуватись за столом, як гарно накривати на стіл тощо. А потім, організовуючи опанування вихованцями практичних навичок у процесі послідовного повторення, тренування, контролює правильність виробленого вміння.

       На початковому етапі формування етичної звички важливо, щоб усі учні зрозуміли її моральну сутність усвідомили корисність у різних життєвих ситуаціях, значення її для себе й інших людей.

       Запроваджуючи систему вправ, що ознайомлюють учнів з способами виявлення ввічливості у спілкуванні, вчитель нагадує їм про специфіку норм спілкування у школі й на вулиці, в бібліотеці, транспорті, місцях громадського відпочинку, підкреслює відмінність у звертанні до вчителів, старших і однолітків, наводить позитивні і негативні приклади, що переконують у необхідності мати культурні навички.

      Відповідно до правил і норм культурної поведінки учнів вправи мають характер поведінкової (практичної) чи комунікативної дії: учні можуть вправлятися в правильній ході, поставі або тренуватися у ввічливому привітанні, зверненні з проханням, вибаченням тощо. Так в учнів формуються вміння й навички виражати позитивні емоції у спілкуванні, зважати на зручності та інтереси інших; з’являється звичка виявляти активну уважність і люб’язність щодо людей, які їх оточують (запропонувати, наприклад, свої послуги).

       Процес тренування у правильній поведінці не повинен перетворюватися для учнів у муштрування. Щоб поквапити цю роботу, зробити її цікавою, доцільно практикувати конкурси: проводити в рамках виховної години змагання учнів на кращі закріплення навички, залучати їх до суддівства, визначення переможців. Така організація вправляння – важливий прийом контролю і самоконтролю закріплення корисної дії, перевірки правильності виробленої звички. При цьому гумор, жарт допоможуть педагогові створити невимушену, доброзичливу сферу спілкування. Корисні практичні покази – протиставлення «як треба» і «як не треба» поводитися, що не тільки унаочнюють виявлення етикетної норми дії, а й є сприятливим емоційним підґрунтям для засвоєння правил.

       Звичайно, коли вправляння в позитивних способах поведінки обмежується лише виховними годинами, це мало що дає. Тільки систематичне підкріплення, періодичне нагадування способів позитивної дії в школі і за її межами, сприяє закріпленню набутих навичок. З цього погляду великі можливості дає організація повсякденної поведінки школярів під час чергування, перерв, в їдальні. Слід час від часу нагадувати учням засвоєнні правила, контролювати їх додержання під час екскурсії, походів у кінотеатри, закріплювати моральні навички під час інших позакласних і позашкільних виховних заходів.

         Успішне формування і закріплення у підлітків моральних звичок також прямо залежить від оптимальної організації режиму життя школи. Режим визначає ритм діяльності шкільного колективу відповідно до встановленого внутрішнього розпорядку, санітарних і гігієнічних вимог. Основні режимні моменти, які привчають учнів до дисципліни, зібраності – це чітка організація навчального процесу та відпочинку, роботи школи у позаурочний час (додержання графіків роботи гуртків, секцій, та інших позакласних занять та заходів). Щоб режим сприяв вихованню свідомої дисципліни, організованості, кожний учень повинен розуміти його доцільність і обов’язковість виконання для успішної роботи кожного учня й усього колективу. Так народжується повага до вимог і традицій школи.

          До виховання культури поведінки школярів важливо залучати батьків, які повинні спрямовувати свої зусилля на закріплення дітьми набутих у школі етичних умінь і навичок, насамперед, у сфері спілкування і взаємин з рідними, на організацію праці і відпочинку, виконання режиму дня, додержання особистої гігієни.

       Зазначимо, що потреба оволодівати навичками культурної поведінки виникає у школярів під впливом цікавих для них форм організації навчання, ведення в практичні заняття елементів гри і театралізації. Так, наочніше і дохідливіше показати зразки позитивних або негативних дій можна за допомогою інсценівок, оповідань, віршів і казок. Під час показу та обговорення інсценівок увагу підлітків звертають на моральні риси героїв твору, що криються за їхніми вчинками, детально розкривають елементи, з яких складається етична дія (культурні манери, міміка, жести, тон, привітність, охайність тощо).

       Цікава для учнів робота – самостійне складання сюжетів на задані теми, програвання їх і підготовка відповідного коментарю.

       Ефективним методом закріплення етичних умінь і навичок є сюжетно-рольова гра. Вона відрізняється від інсценівки, насамперед, відсутністю готового сценарію, опису дій і вчинків героїв. Учасникам гри пропонується ситуація, яка потребує від них, відповідно до обраної ролі (гостя, господаря, пасажира, покупця), самостійно обрати способи поведінки та будувати взаємини з партнерами по грі на основі засвоєних правил етикету.

        Ефективність сюжетно-рольової гри, як різновиду вправлення, визначається тим, що вона психологічно готує вихованців до відтворення правил етикету в реальних життєвих ситуаціях, поєднує знання, думку, дію.

         Керівництво грою, вибір її тематики потребує неабиякої педагогічної майстерності, адже успішність її організації залежить від того, які моральні поняття вже відомі учням, наскільки у вихованців виробилися вміння і навички культурної поведінки.

        Важливий засіб виховання культурних звичок школярів у процесі суспільно корисної роботи – доручення. Воно конкретизує обов’язки перед колективом, збагачує індивідуальний моральний досвід, спонукає вихованців до прояву кращих моральних якостей – відповідальності, колективізму, взаємодопомоги, чуйності.

         Важливий метод вироблення стійкої культури поведінки – змагання. Педагогічними умовами, які забезпечують його ефективність, є активна позиція учнів у виробленні умов змагання, критеріїв його оцінки, наочність і гласність результатів. Саме за цих умов змагання активізує суспільно корисну діяльність підлітків формує громадську думку шкільного колективу, створює атмосферу завзяття, емоційного піднесення, радісних переживань. У програму загальношкільного змагання за кращий клас доцільно включати питання культури поведінки, виконання правил для учнів.

         Отже, виховання культури поведінки потребує взаємопов’язаного впливу різних методів морального виховання, які ніколи не виступають у «чистому вигляді». А.С. Макаренко застерігав від абсолютизації окремих методів виховання, підкреслював, що немає методів завжди хороших або завжди поганих. У виховній практиці постійно здійснюється не тільки зв’язок, а й взаємний перехід від одного методу до іншого, має місце їх нерозривна єдність.

      +Ефективність цієї роботи багато в чому залежить й від доцільного поєднання різних форм. Так, класний керівних веде значну індивідуальну роботу з учнями щодо формування й корегування культури їх поведінки, поєднуючи її з груповими формами, такими як консультації, виховні години, години спілкування і ін., в ході яких закріплюються уміння й навички культури міжособистісного спілкування, мотиви правильної поведінки, оцінне ставлення до неї.

ІІ Завдання та зміст виховання культури поведінки здобувачів освіти

      Культу­ра поведінки умовно, у найбільш загальних рисах, скла­дається з культури спілкування, культури зовнішнього вигляду та культури побуту. Кожна з цих складових куль­тури поведінки регламентується певними правилами етикету, який включає у себе загальнолюдські уяв­лення про належну поведінку особи в різних обставинах. Правила етикету відзначаються раціональ­ністю, простотою, природністю, повагою до людини праці та її гідності, їх основу становлять принципи гуманізму та колективізму.

 

     Завдання виховання культури поведінки:

вироблення вмінь і навичок культурно-розумової праці, здатність робити все точно й акуратно, тримати в належному порядку робоче місце, навчальні посібники, приладдя.

виховання моральних почуттів і на їх основі вироблення навичок і звичок моральної поведінки, які б стали потребою і реалізувалися б у будь-якій ситуації та умовах.

виховання основ трудової культури, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, бережливе ставлення до результатів праці та до людей праці.

формування розуміння прекрасного, любові  до нього, виховання естетичних почуттів, потреби і здатності створювати прекрасне.

 

      Навчально-виховна діяльність освітніх закладів передбачає залучення учнів до оволодіння змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії ,предметів природничого циклу (основи здоров’я, Я і Україна), позакласної виховної роботи (гуртки художньої самодіяльності, походи в театр, кіно, екскурсії, лекції і бесіди). У школах створюються спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи, що сприяє естетичному розвитку учнів.

Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи.

      Також особливе місце у справі морального виховання учнів відводиться учителеві, вихователеві. Працюючи на основі народної освіти, вчитель не тільки озброює молоде покоління знаннями, а й формує в цілому моральну спрямованість особистості. Усвідомлюючи цю величезну суспільно значущу відповідальність перед суспільством, нацією за результати своєї праці, вчитель повинен бути зразком в усьому: його думки, почуття, поведінка – приклад для наслідування дітям.

       Розлучення батьків переважно призводить до педагогічної занедбаності і по­чуття безсилля в дитини, роздвоєння в її душі. Нерідко це негативно позначається на всій життєвій позиції ди­тини, викликає у неї комплекс власної неповноцінності. Мати, з якою, як правило, залишається дитина, мусить виявити мудрість у такій ситуації — не можна виховувати ненависті до батька, який пішов із сім'ї.

         Самообслуговування і трудова допомо­га батькам як метод сімейного виховання полягатимуть у тому, щоб функції щодо домашніх справ у сина чи доньки поступово зростали, починаючи від елементарних звичок — прибирання за собою, підмітання підлоги і ви­тирання пилу, до складніших — купівлі продуктів, приго­тування їжі, прання і прасування одягу тощо.

      2. Виховання культури спілкування між людьми…

      Культура спілкування між людьми регламентується правилами культурної поведінки, які роз'яснюють, що вважається пристойним, красивим і доцільним у поведінці людей, які вимоги ставить суспільство перед громадянами нашої країни. Навчати дітей осмислено до­тримуватись цих правил залежно від ситуації, місця і часу — важливе завдання, що стоїть перед школою і сім'єю. Головним засобом спілкування е мова. Слово, сказане людині, може окрилити її, а може зіпсувати їй настрій на цілий день, стати причиною тяжких переживань. До того ж по мові часто судять про вихованість особи, про її розвиток, грамотність, начитаність. Отже, формування культури мов­лення е одним із найважливіших напрямів виховання куль­тури поведінки школярів.

    Важливим завданням при вихованні культури спілку­вання е формування у школярів ввічливості, а також та­ких моральних якостей, як коректність, чемність, люб'яз­ність, уважність, чуйність, делікатність. Всі ці риси особи тісно пов'язані між собою.

      Багато правил етикету передбачають тактовну поведін­ку. Наприклад, тактовність виключає підслуховування чу­жих розмов, читання без дозволу чужих листів і написів на фотографіях, висміювання фізичних вад людей, надмірний вияв симпатії або неприязні, своїх почуттів й т. ін.

     Правила етикету передбачають закріплення вимог скромності й простоти у певних формах поведінки, згідно з якими не слід переоцінювати себе, підкреслювати свої заслуги і здібності, нав'язувати іншим свої погляди, думки, смак.

     Культура побуту насамперед передбачає чистоту, охай­ність. До цього слід привчати школярів. Кожна річ повин­на мати своє місце. Житло має бути завжди чисто при­бране, провітрене. Робочий куточок учня, іграшки малю­ків слід тримати в порядку. До наведення чистоти необхід­но постійно залучати дітей, закріпляти за ними певні ді­лянки роботи, ускладнювати її в міру змужніння шко­лярів.

Культура побуту включає також уміння вибирати і да­рувати подарунки. Цей звичай також може мати вплив на розвиток в учнів уважності, чуйності, доброти. Діти повин­ні усвідомити, що подарунок — це прояв уваги до людини, бажання зробити їй приємне, принести радість. І зовсім неправильно думати, що подарунок повинен бути коштов­ним.

     Важливе значення має також вироблення у школярів правильних уявлень про ідеал людської краси та естетичні критерії суспільства. Згідно з цими крите­ріями, ідеалом людської краси є гармонійна єдність багатого внутрішнього світу і привабливого зовнішнього виг­ляду.

При відсутності належної педагогічної роботи в цьому напрямі у школярів нерідко виробляються вульгарні, мі­щанські уподобання, викривлені, низькопробні смаки. Вони починають бездумно наслідувати зарубіжну моду, сутність якої часто зумовлюється політичними або комерційними інтересами ділків капіталістичного світу.

            Форми, методи та засоби виховання культури поведінки учнів.

     Найбільш поширеним серед них є метод бесіди. Бесіда, зокрема евристична, сприяє активізації розумової діяль­ності дітей, змушує їх замислитися над етичними проб­лемами, вчить правильно оцінювати моральні вчинки людей.

Поряд з бесідою у процесі роботи по вихованню куль­тури поведінки вчитель може використати інші методи педагогічного впливу, такі як роз'яснення, приклад, дис­пут. Відповідно до них обираються вербальні форми робо­ти: розповідь, кінолекція, усний журнал, читацька конфе­ренція, огляд періодичної преси на теми моралі, колективне коментоване читання тощо.

        Велику роль у вихованні культури поведінки підлітків відіграє фа­культатив «Основи моралі». Моральна освіта школярів досягає виховної мети лише тоді, коли проводиться в єдності з діяльністю, що сприяє їх моральному розвиткові, тобто за умови поєднання мето­дів першої та другої групи. Серед методів першої групи широко використовуються такі з них, як привчання, вправ­ляння, педагогічно доцільна організація життя дітей та створення ситуацій морального вибору. У процесі організа­ції практичного морального життя колективу необхідно, щоб етичні принципи, норми і правила поведінки знайшли найбільш повне втілення у взаєминах, які складаються між дітьми під час їхньої колективної суспільне значимої діяльності.        Важливо також, щоб ця діяльність стала дже­релом розвитку відносин взаємного піклування і підтрим­ки, допомоги та відповідальності за доручене, вимогливос­ті й чуйності, ввічливості і принциповості.

       Звичайно, кожна вікова група учнів потребує застосу­вання конкретної методики, вибору дохідливих і цікавих для школярів форм роботи, а найголовніше — відповідно­го віковим особливостям і розвитку учнів змісту діяльнос­ті по вихованню культури поведінки.

Запам'ятовуванню правил для учнів допомагає вивчен­ня віршів, у яких викладено зміст правил.

Істотну роль у засвоєнні учнями правил культури пове­дінки відіграють рольові ігри.

    3.   Година класного керівника.

     У педагогічній практиці во­на зарекомендувала себе дієвим засобом формування у шко­лярів наукового світогляду і моральної поведінки. Темати­ку таких годин розробляє класний керівник з урахуванням особливостей колективу учнів, їх проводять у формі етичної бесіди, лекції, диспуту, усного журналу, зустрічі з цікави­ми людьми, обговорення книг та ін.

З учнями середніх класів переглядають і обговорюють кінофільми на морально-правові теми. Підлітків захоплю­ють сильні й горді герої пригодницьких фільмів. Під час обговорення таких фільмів учні усвідомлюють, за що бо­рються, проти чого виступають їхні герої. Старшокласни­ки з інтересом переглядають детективні фільми. Обгово­рення їх дає змогу вчителеві акцентувати увагу на різних правопорушеннях і злочинах, на необхідності боротьби з ними.

     4.  Індивідуальні форми виховної роботи.

     Потреба індиві­дуального підходу зумовлена тим, що будь-який вплив на дитину переломлюється через її індивідуальні особливос­ті, через «внутрішні умови». Необхідною умовою успішної індивідуальної роботи є вивчення індивідуальних особли­востей учнів. Щоб впливати на особистість, треба її знати. Передусім важливо встановити довірливі, доброзичливі стосунки між педагогами і вихованцями. Дається це часом нелегко, оскільки учні, які найбільше потребують індиві­дуальної виховної роботи, нерідко підозріло ставляться до педагогів. Велике значення при цьому має авторитет вихо­вателя, знання ним вихованців, уміння швидко зорієнту­ватися у ситуації, передбачити наслідки своїх дій.

Така робота повинна бути систематичною, спрямовува­тися не лише на проведення бесід з конкретного приводу, а й наперед продуманих профілактичних розмов та інших заходів з вихованцями.

        В індивідуальній виховній роботі осмислюють і визна­чають термін педагогічного впливу: розрахований він на отримання очікуваних результатів негайно чи внаслідок тривалого впливу на особистість. В одних випадках реагу­ють на вчинок одразу, в інших — детально аналізують йо­го і лише тоді вирішують, до яких заходів виховного впли­ву необхідно вдатися.

       Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей учня і його психологічно­го стану, темпераменту. В кожному конкретному випадку слід створити педагогічну ситуацію, яка б сприяла форму­ванню позитивних якостей чи усуненню негативних. Індивідуальний виховний вплив здійснюють через безпосеред­ній вплив педагога на особистість учня або через колектив. Ці способи взаємопов'язані, взаємодоповнюють один одно­го. Безпосередній вплив на вихованця педагог здійснює на­одинці з ним або в присутності учнів, батьків, педагогів. Це посилює виховний вплив, проте зловживати цим не слід, оскільки страждає почуття гідності дитини. В опосе­редкованому впливі на вихованця між ним і педагогом з'являється нова ланка — колектив. Вплив колективу мо­же бути відкритий (вихователь явно ставить перед ним завдання впливу на конкретного учня) або прихований (завдання ставиться з таким розрахунком, що його вико­нання колективом само по собі позитивно вплине на учня). У першому випадку вихованець знає, що виховний вплив спрямований на нього, у другому — і він, і колектив мо­жуть лише здогадуватися про це.

         Індивідуальна виховна робота потребує координування впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Це можливо за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

Ефективним методом індивідуальної виховної роботи є стимулювання інтересу учнів до занять мистецтвом: гри на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Ефективність масових, групових та індивідуальних форм виховання зростає за умови, що вони приведені у певну сис­тему, пов'язані між собою і доповнюють одна одну.

         Важливою є спільна робота вчителів-предметників і бібліотекарів щодо проведення предметних тижнів, олім­піад, масових заходів, бібліотечно-бібліографічних уроків. Поширені в роботі бібліотек такі масові форми роботи, як книжкові виставки різноманітної тематики, бібліотечні огляди літератури, презентації книг, журнали, вечори по­езії, предметні тижні, вікторини кмітливих, брейн-ринги, диспути, дні інформації, вечори-зустрічі з письменника­ми, читацькі конференції.

        На мою думку виховання культури поведінки – одна з актуальних проблем морального виховання, яке в сучасних умовах набуває дедалі більшого соціального значення. Культура поведінки є виявом загальної культури людини у її діях, вчинках, ставленні до інших людей.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь