A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Острожецька громада
Рівненська область, Млинівський район

Історія села Острожець

Інформація - село Острожець

Герб села

Село, центр сільської ради (до 1959 р. – районний центр), лежить на Волинській височині на берегах річки Тишиці, за 26 км від районного центру. Селом проходить автошлях. Сільраді підпорядковане село Залав’є.

Як стверджує кандидат філологічних наук Я. О. Пура, назва Острожець походить від слова острог, яке має різні значення – «невисокий земляний виступ в оточенні вод, боліт» (часто використовувався для фортечних потреб), «огорожа з гострих колів та плоту, споруджена в час осади ворожих міст», «населений пункт», «тюрма» (з ХVІІІ-ХІХ ст.). В чеській мові острог – крутий виступ (відріг) землі при обтіканні рік уздовж острова. Староруське значення слова острити – «острить, точить, возбуждать». В польській мові є ім’я Ostrog.

В минулому село належало до категорії міста. Про це свідчить запис в акті від 1545 р. в описі Луцького замку, де в числі городень значиться і городня князя Федора та княгині Юр’євої Острожецьких з Острожця.

Перша історична згадка про село Острожець датувалась 29 червня 1528 року, коли «Троїцькому городничому Петру Михайловичу грамотою короля польського Сигізмунда І Старого дозволено заснувати місто в його спадковому володінні в селі Острожець на землі Волинській». Цей рік і вважався роком заснування с. Острожець.

На кінець ХІХ ст. (за Волинськими єпархіальними відомостями) Острожець належав до Малинської волості. Розташування таке: від Дубно і найближчої залізничної станції 20 вер., від найближчого приходу с. П’яння – 3 вер., від с. Заслав’я – 1 вер., і с. Кнерути – 4 вер.

Переходячи з рук в руки від власників Острожця – князів Федора Головні та княгині Осрожецької, містечко стало власністю у ХVІІІ ст. панів Олізарів, згодом на місці їхнього маєтку в 40-х роках ХІХ ст. граф Ледухівський збудував палац..

Поміж графським маєтком та містечком стоїть невелике, встелене камінням від мурів замкових та поросле густою травою городище чи, як називають його місцеві люди, «замчисько».

У північній частині села знаходяться так звані «Кути» — місце колишнього літнього замку і величезний парк (площа 16 га, 1840 рік) старих князів Острозьких і Олізарів, які збереглися до наших днів.

На схід від містечка стоїть величезне городище слов’янської епохи, а біля нього – багато могил-курганів. Народ називав їх «шведськими чи татарськими могилами». Після проведених досліджень 1937–1941 рр. було стверджено, що це кургани старої слов’янської доби. Усередині вони збудовані з грубих балок, як будується криниця. Недалеко від курганів при розкопуванні знайдено рештки дерев’яної огорожі старовинного слов’янського городища, на поверхні якої знайдено багато слов’янської кераміки, глиняних прясел та різних оздоб з металу. 

Цікава та різнобічна історія Острожця у ХХ столітті.

У роки Першої світової війни село опинилося в районі воєнних дій, а на початку червня 1916 року його вулицями проходили солдати генерала Брусилова. Радянську владу в селі проголосили у 1918 році. Улітку 1919 року населений пункт зайняли білополяки.

За окупації села буржуазно-поміщицькою Польщею тут у 30-х роках виник осередок КПЗУ. Радянську владу члени КПЗУ встановили ще до приходу Червоної Армії у вересні 1939 року. У довоєнні роки колгоспу на території села не було організовано, а створено лише МТС, яка обслуговувала перші колгоспи інших сіл району та селян-одноосібників.

Німецько-фашистські загарбники зайняли Острожець 26 червня 1941 р. Повністю звільнили його від окупантів 27 лютого 1944 р. На території населеного пункту боїв не було, зате Острожець пам’ятає масові руйнації та розстріли. Сотні чоловік мирного населення було розстріляно. 24 людини вивезено на каторжні роботи в Німеччину.

На фронтах війни перебувало 153 жителі Острожця, з них 90 чоловік нагороджено орденами і медалями. На честь воїнів, які загинули під час визволення села, споруджено монумент.

Перший колгосп в Острожці організовано 1945 р. на землях, які раніше належали Ледухівському. Назва його «Правда».

У 1949 році виникає другий колгосп ім. Жданова. Через два роки ці два дрібні колективні господарства об’єдналися в сільськогосподарську артіль «Авангард».

В післявоєнні роки Острожець активно відбудовується – відновлено майстерню промкомбінату, приміщення млина. В 1954 році зведено і здано в експлуатацію консервно-сушильний завод. У 1955 році почав роботу цегельний завод. Через 3 роки почала діяти машинно-тракторна ремонтна майстерня. Збудовано дільничну лікарню, дитячу клініку, відкрито спеціалізовану туберкульозну лікарню. Пущено в дію підстанцію Добротвірської ТЕЦ. Відбудовано школу, будинок культури, 2 їдальні, 3 магазини.

В 1973 році збудоване нинішнє приміщення школи. Майже за двадцять повоєнних років було зведено 180 житлових будинків.

Чорною плямою на Острожці позначилася війна в Афганістані, яка розпочалася у 1979 р. На ній загинув начальник штабу, заступник командира мотострілецького батальйону капітан Віктор Альбіносович Раулінавічус з Острожця. Посмертно нагороджений орденом Червоної зірки.

Історичною пам’яткою Острожця є замок графа Ледухівського. Під час світової війни палац був частково зруйнований, були знищені твори мистецтва і родинні пам’ятки. Будівля палацу розміщена в парку, який був закладений польським ландшафтним архітектором Валер’яном Кроненбергером. Після війни будинок відбудували, в ньому до 1959 р. знаходився районний комітет партії, а зараз розташований протитуберкульозний диспансер. Парк належав до типу пейзажних парків. На території парку збереглись вікові різновидові породи дерев. Серед них унікальне дерево – бук червоний, яке в кліматичних умовах Острожця насіння не утворює і не розмножується.

В Острожці є Свято-Іллінський та Миколаївський храми, Дім молитви, пам’ятник радянським воїнам у центрі села.

На території сільської ради, яка займає територію в 3531 гектар, розташовано декілька сільськогосподарських формувань. Зокрема, АФ «Камаз-Агро», СФП «АКО», п/п «ДЮІС», с/г ТЗоВ « ІДНА». В Острожці працюють: ВАТ «Острожецьагротех», КП «Млинівський агробуд», будинок культури, бібліотека, районна лікарня, Острожецька протитуберкульозна лікарня, відділення зв’язку, філія Ощадбанку, філія Приватбанку, перукарня, навчально-виховний комплекс, дитячий садок «Сонечко», лісництво.

Місцеві таланти

Мулярчук Іван Матвійович

Народився 27 липня 1930 р. в с. Острожець Рівненської області в багатодітній, національно-патріотичній родині Матвія й Анастасії Мулярчуків. У родині було семеро дітей. Брата забрали у Радянську армію, але він втік в УПА. Сестра була зв'язковою УПА, брат загинув на війні. Родину дивом не вивезли в Сибір, дядька вислали в робоче поселення Сухобезводне Нижньогородської області.

У Львові й Луцьку вчитися не давали.

Упродовж 1960-1970-х років жив і навчався на Кубані там і почав займатися скульптурою.

1965 р. в Краснодарі дипломною скульптурною композицією «Рибак Азов'я» закінчив з відзнакою художньо-графічний факультет Кубанського державного педагогічного інституту (1967, нині університет, РФ).

Від 1970 р. живе і працює в Тернополі.

Починав свій творчий шлях з живопису. Вперше взяв пензель до рук будучи семикласником. Перші картини написані олійними фарбами. Головною темою з понад 200 робіт є людина . Працює в галузі станкової монументальної скульптури, використовуючи мармур, граніт, камінь-пісковик, бронзу й штучний камінь. Автор більше 40 монументальних пам'ятників (КубаньОренбург, Волинь, Рівенська область, Тернопілля) . .

Упродовж 1970-1990-их рр. створив портретну галерею своїх сучасників-тернополян та низку меморіальних скульптур.

 

Миколайчук Ніна Федорівна

 (нар. 23 жовтня 1937 р., с.ОстрожецьМлинівського району на Рівненщині) — українська письменницяпедагог.

Закінчила філологічний факультет Рівненського педінституту. Багато років викладала українську мову і літературу в Острожецькій середній школі. Організатор літературних вечорниць у своєму селі — «Шевченкові іменини», «Лесине свято», «Франкова криниця».

Творчість Ніни Миколайчук помітив видатний педагог Василь Сухомлинський, назвавши Ніну Федорівну «неповторним палким самоцвітом». Добірку віршів уміщено в антології поетів-педагогів «Самоцвіти» (Київ, 1996). Листувалася з Олесем Гончарем, який схвально оцінив її першу поетичну збірку «Цвіт черешні». А затим побачили світ книги поезії та прози: «Барви самоцвітів» (2001), «Неймовірна любов» (2003), «Благословенна будь» (2005), «Світає слово» (2007). Чимало віршів стало піснями. Випустила краєзнавчий нарис «Острожець на сторінках історії» (2006).

 

Гетун Олексій Миколайович

(1982 р.н., уродженець с. Острожець Млинівського району Рівненської області) - Майстер спорту України міжнародного класу, дворазовий чемпіон Європи (2006, 2010 рр.), дворазовий бронзовий призер чемпіонатів світу (2007, 2011 рр.). срібний призер Літніх Паралімпійських ігор 2012 року.

 

Єремеєв Ігор Миронович

Народився 3 квітня 1968 року в селі Острожець Млинівського району Рівненської області.

У 1985 році  закінчив Острожецьку середню школу.

З 1985 року навчався в Українському інституті інженерів водного господарства, нині – Національний університет водного господарства (м. Рівне),  який закінчив у 1992 році за спеціальністю “Промислове та цивільне будівництво” з присвоєнням кваліфікації спеціаліста “інженер-будівельник”.

У 1986-1988 роках служив у Збройних Силах СРСР.

Після звільнення в запас 1989 р. працював лаборантом Українського інституту інженерів водного господарства, м. Рівне.

1992 році, об’єднавши групу товаришів по навчанню у вузі, створив у рідному селі приватне підприємство “Континіум”,  став його директором.

Через три роки, коли обсяги продукції, яку виготовляли молоді та завзяті  підприємці, значно зросли, приватне підприємство було реорганізоване в товариство з обмеженою відповідальністю «Континіум» з місцем державної реєстрації в обласному центрі Волині –  місті Луцьку. Очолив його, як генеральний директор, знову ж таки Ігор Єремеєв.

Сьогодні група компаній «Континіум», підприємства та представництва якого розташовані майже у всіх областях України, має загальноукраїнський бренд.

Був членом Комітету Верховної Ради України з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, Уповноваженим представником і керівником депутатської фракції Аграрної партії України.

У VII скликанні ВРУ був співголовою депутатської групи "Суверенна європейська Україна",  представники якої першими серед депутатскього корпусу, ще у березні 2014 року почали надавати масовану допомогу Збройним Силам України та добровольчим батальйонам та підтримали масштабну програму Ігоря Єремеєва "Збережи життя солдату". Протягом року в рамках даної програми  було надано матеріальної допомоги українскьким біцям на суму понад 40 мільйонів гривень.

На позачергових виборах депутатів Верховної Ради, які відбулися 26 жовтня 2014 року, Ігор Єремеєв був переобраний   народним депутатом по мажоритарному виборчому округу №23.

У VIII скликанні ВРУ обраний Головою депутатської групи "Воля народу"

Трагічно загинув 12.08.2015

Завершився земний шлях хорошої людини, чоловіка, батька, політика, патріота. Вічна Пам'ять про нього у наших серцях. Царство Небесне.

 

Володимир Козявкін

Козявкін Володимир Ілліч – ( нар. 8 червня 1947, с. ОстрожецьМлинівський районРівненська область)

Козявкін

Генеральний директор Міжнародної клініки відновного лікування, член-кореспондент Національної академії медичних наук України, доктор медичних наук, професор кафедри реабілітації Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Шупика, Герой України, Заслужений діяч науки та техніки України, Лауреат Державної премії України.

 

Фесюк Микола Олександрович – художник (аматор)

М

Микола Олександрович народився 28 травня 1955 року в селі Пісників Млинівського району Рівненської області в багатодітній сім’ї. Пішов до школи в1962 р. закінчив – у 1970 р., навчався в Демидівському СПТУ-5.

Малювати почав з дитинства, з олівцями і пензлем не розлучався. Відвідував музеї , художні галереї – це надихало до створення картин . Дуже великий поштовх майбутній митець отримав після того, як познайомився з художником, засновником Художнього фонду Волині Якубеком Карпом Михайловичем. Відвідував його майстерню, спостерігав за роботою. Побачивши роботи свого молодого шанувальника Карл Михайлович порекомендував зайнятися живописом серйозно. З 1978 р. Микола Фесюк працював у Волинському художньо-оформлювальному комбінаті і відтоді не зрадив своїй пристрасті до мистецтва, хоча й не має художньої освіти.

Творчість – завжди таїна, це мова душі людини. Для Миколи Фесюка характерним є здатність відчути неповторність божественної краси, уміти передати, відтворити її в своїх полотнах. Так і народжуються у художника образи природи – тихої, спокійної і дещо замріяної, але безкінечно красивої і вічної. Народжуються вони через велику творчу заповзятість і наполегливість, працелюбність і любов до краси свого рідного краю – чаруючої і неповторної.

Представлені художні роботи в жанрі натюрморт, пейзаж (в різних техніках), портрет. Переважають пейзажі місцевих сільських краєвидів.

Персональні виставки художника експонувалися у с. Острожець, смт. Млинів, м.Рівне  він учасник мистецької акції «Мистецтво одного села» м. Рівне.

 

Віткалюк Володимир Григорович

Так вважає 71-річний Володимир Віткалюк, житель села Острожець Млинівського району, який чотирнадцять років був головою колгоспу. Коли вийшов на пенсію, взявся за незнайому для себе справу – вишивання. Тепер оселя Віткалюків стала мистецьким храмом, де понад півсотні вишитих образів. Ще стільки ж робіт майстра – у приватних колекціях, музеях України, Польщі, Італії, Росії.

Дружина Віткалюка Валентина Григорівна теж вишивальниця. Але не ікон – рушників. Подружжя ніби доповнює один одного, бо вишита ікона на рушничку – це і краса, і українська ментальність.

– Я вам скажу більше: вишивання – то хороший спосіб для примирення в сім’ї, – дає пораду сільський мудрець, – бо коли жінка з чоловіком з головою поринають у цю копітку роботу, їм сваритися ніколи. Буває, сидимо разом з Валентиною Григорівною, з якою у нас, слава Богу, усе душа в душу, і за вишиванням протягом години-другої-третьої й слова не промовимо. А потім стає цікаво, яка ж вишиванка краще вийшла…

Володимир Григорович навчився вишивати ще у першому класі. Після школи життя закрутило, що вишивання відійшло на цілі десятиліття, особливо, коли пов’язав долю із сільським господарством. Був на комсомольській та партійній роботах, головою колгоспу у селах Вербень та Малево тодішнього Млинівського району, у Луцьку на керівних, організаторських посадах.

Освячена картина – ікона

Нині творить Володимир Григорович суто в іконописному стилі. Найпершим його вишитим образом стала Матір Божа. Над ним трудився цілих два місяці. Затим на вишитих іконах явилися Ісус Христос, Миколай Чудотворець, різні біблійні сюжети…

– То не картини, а дійсно образи, – каже острожецький митець. – Яка між ними різниця, знаєте? Картина стає образом після того, коли вона освячена, і я тоді звертаюся до священика. Завжди прошу благословення на роботу, бо без Божої волі та благодаті образ буде пустим. Це лише половина вишитих ікон, багато роздарував. Поїхали мої роботи і за кордон. Особливо багато їх в Італії, звідкіля почали надходити навіть спеціальні замовлення. А ще моя робота експонувалася на виставці у Верховній Раді України. Це вишита старовинна церквиця. Випадково на звалищі старих непотрібних речей я помітив вицвілу, навіть наскрізь зотлілу вишивку. Їй, взятій у рамочку, було, певно, років сто, не менше. Але ще проглядався образ старої дерев’яної церкви. Вирішив відновити образ і за зображенням, і за стилем, і навіть за підбором ниток.

Володимир Григорович має намір поєднати в одному форматі кольорові нитки та акварелі, створити образ Божої Матері зі… 100 тисяч хрестиків! Дай, Боже, цьому здійснитися, бо усе, що виходить з-під золотих рук острожецького майстра, дивовижне.

 

 

 

Багате село творчими особистостями, серед яких народний умілець Марія Антонівна Баранович. У свої дев’яносто літ вона ткала полотно, вишивала рушники, розписувала воском диво-писанки до Великодня, знала сотні народних співанок.

Захоплюють своєю майстерністю роботи скульптора Івана Мулярчука, майстра художньої виставки Володимира Григоровича Віткалюка, майстра художнього ковальства Івана Возняка, майстрів деревообробки та лозоплетіння Миколи Фесюка, Валерія Кудрика, Трохима Соломки.

Є в Острожці також поетичні таланти. Це Миколайчук Ніна Федорівна – українська письменниця, педагог. Багато років викладала українську мову і літературу в школі. Добірку її віршів уміщено в антології поетів-педагогів «Самоцвіти» (1996). Перша поетична збірка – «Цвіт черешні» (1992). А затим побачили світ книги поезії та прози: «Барви самоцвітів» (2001), «Неймовірна любов» (2003), «Благословенна будь» (2005), «Світає слово» (2007), «Острожець з давнини до сьогодення» (2011).

Серед випускників місцевої школи – один із найуспішніших портретистів Європи Леонід Гопанчук, хірург Леонтій Нестеренко та багато інших.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь